Я сиджу в гарячій ванні в шубі і начищених до блиску кирзаках. Але гаряче мені не тому. Просто сьогодні у ванні зі мною — блискучий сантехнік Слава pesen_net. Він курить свою знамениту люльку, недбало струшує попіл у кишеню кітеля і дивиться на мене, ласкаво мружачись. А я пітнію від почуттів, як повія на сповіді, і не можу повірити, що ось він — сидить навпроти і діловито підливає у ванну кип’яточку. Щоб у світі стало трошки тепліше. Всім.
— Привіт, Славо (хтива п’ятихвилинна пауза). Хороший день, чи не так?
— Маріє, я тебе давно кохаю, ти знаєш, твоï очі і всяке волосся кольору жита. Багато хто думає, що то шуба, до речі. І ще твоя майстерність мотати онучі, я ніколи б не склав ïх у такий красивий бант на шиï.
Але найважливіше в тобі це чобіт, суровий як інквізиція, він вперся мені просто в джерело енергіï «Ци», ти не могла би не трясти ногами? Мій «Ци» вже весь синій, а ще два інтерв’ю сьогодні.
— Славо, припини смикатися, наручники застібнуті міцно. Відповідай, кому ти продав душу за свій талант? Тільки давай чесно, ми тут одні.
— Маріє, припини коники викидати. Ми з Фрумичем платимо тобі по десять баксів за кожен пост, але чомусь Фрумичу ти пишеш смішно, а мені зливаєш некрологи про улюблених хом’ячків. Через твою безалаберність від мене відписалися френдеси Вітер Лепрозорію, Сніжинка і Сяйво Фекалій. Мене дуже ранять твоя до мене неувага і чобіт, котрий притискає все важливе в мені.
— ОК, я зніму чоботи і труси, якщо ти відкриєш мені таємницю — в кого із твоïх френдес ноги коротші?
— У Вітру Лепрозорію, Сніжинки і Сяйва Фекалій. Щоб вони здохли, коротконогі нікчеми!
— До речі, про короткі ноги (знімає чоботи). Я знаю, що ти на короткій нозі з Мельпоменою, музою трагедіï. І якщо мислити з точки зору незворотності кари людини, яка порушує волю богів, то скільки тобі все-таки років?
— (раптово дитячим голосом) Маріє, я знову про твій чобіт, це чарівно, він… він … омолодить кого завгодно.
— Дякую, Славо, чоботи — це найкраще в мені, але я саме ïх зняла. Варто лише 106 разів прочитати твій щоденник і зразу стає зрозуміло, що в тебе є дві чарівні доньки і дружина. Дай, будь ласка, відповідь на запитання, котре хвилює всіх жінок, які тебе знають: як ти міг?
— Це вийшло ненароком. Якщо знімеш шубу, я покажу, наскільки ненароком виникають великі ненажерливі сім’ï.
— Шубу я знімаю тільки на ніч. До речі, минулоï ночі мені снилося, як ти йдеш небом, тримаєш у руках глобус і сяєш. І ведеш на прив’язі чотирьох коней. Що це значить?
— Це значить, не треба спати з розплющеними очима на лавочці обличчям до Большого Театру. Я просто мимо йшов, розмовляв з глобусом. А коні — це дєкабрь, і январь і фєвраль (загинає пальці). Так, рівно шістнадцять.
— До речі, про мистецтво. Хто переможе — борщ з пампушками чи курячі котлетки з салатом з помідорів?
— Ой, я не розумію твоïх алегорій. Борщ це хто, Зюганов? Але Зюганов за кольором шкіри швидше помідорка. А курячі котлетки це — Жириновський, звісно. А хто пампушки?
— Пампушки, пампушки… Я хотіла запитати щось важливе, але можу думати лише про ïжу. Що мені треба зробити, щоб я стала твоïм наступним особистим хом’яком?
— Ти можеш смішно застрибнути мені на долоньку і накакати. За це я тебе полюблю, стану лоскотати пузце і поселю в трилітровій банці. Чоботи не знімай, у тебе ж має бути хатка.
— А можна я зхом’ячусь на тобі без черги? Я вагітна, в мене й справочка є.
— Не розумію, чому ваш ЖЕК видає довідки, які дозволяють хом’ячитися на мені жінкам у військовому взутті? Зрештою, робіть що хочете.
— Дякую за дозвіл, милий Славо! А от спільнота «Мамаші Сибіру», коли рознюхала про твою знамениту виховну методу, прислала нам таке запитання: в якому віці ні разу не бита дівчинка може починати користуватися цигарками і запальничкою?
— У три роки. Як усі. Тут я за моральність і традиціï. Та й зрештою, чим би воно не тішилося, лиш би не загороджувало телевізор, я так думаю.
— А це запитання щойно роздрукував наш офісний принтер: *(%^%_)(@#? Що ти думаєш з цього приводу?
— Як ти спритно підвела мене до запитання про кунілінгус у трансформаторній будці. Всі, хто мене ненавидить за цей вид відпочинку, приходьте ненавидіти завтра в ЦПКіМ, від входу наліво другий трансформатор. О шостій, сьомій і дев’ятій тридцять.
— Знову, як в радянські часи, будуть страшні черги в каси ЦПКіМ. Анютка з Нижнєвартовська пише, що не може більше уявити свого життя без, цитую, пекельних і солодких мук співжиття з тобою, Славо. Що ти ïй порадиш? Від себе особисто побажаю Анютці здохнути.
— Так, я ïï пам’ятаю. На дні шухляди з постільною білизною Анютка залишила мені графіті еротичного змісту. Губною помадою восьми кольорів. Три вивихи і два переломи отримав я, коли намагався відтворити дружині те, що там намальоване. Проклинаю тебе, жабо нижнєвартівська!
— Ха, Анютка, він тебе не любить! Я організувала фонд, у котрий жінки, яким не вистачає твоïх божественних постів, перераховують гроші, щоб віддати ïх тобі в якості підкупу. Ми сподіваємося, що ти будеш писати частіше, отримавши від нас енну суму. Скомандуй, коли нам зупинитися?
— Ви ліниві корови! Якщо до суботи не нашкребете вісім доларів, почну постити вірші Хунь Ляо Цзина в перекладі Мань Дяо Хуня. О, ви полюбите Мань Дяо Хуня.
— У своïх постах ти не вживаєш ненормативноï лексики. Ти шо, дурак?
— Між іншим, в мене удар лівою 98 кілограм.
— Вибач, що в попередньому запитанні назвала тебе дураком. Це я того, що ти далеко живеш і жонатий. А які ще в тебе недоліки?
— У мене в під’ïзді лампочка дуже високо. Я цю лампочку тільки в стрибку можу крутити. А пішки не дістану. От такий вона в мене недолік.
— Під’ïзди це дуже романтично. Це щось із моєï молодості… Я знаю, ти людина витончена. Вмієш читати, писати, рахувати і граєш в театрі і на музичних інструментах. Поясни нам усім, у що ти там граєш?
— Це ювілейне, 524-е запитання нашого інтерв’ю. Пропоную на відзнаку цього швидше наповнити, підняти і випити ванну.
— Ти часто пишеш про те, що ти — сантехнік. Ми всі розуміємо що це лише маска. Хто ти насправді, Славо? Невже Той Самий?
— Ти про німб і крила? Та ні (сміється), правда сантехнік. Просто такі зараз сантехніки, еге ж. Не знаю, може, мода.
— Люди люблять тебе. Досить просто подивитися коментарі до твоïх постів. Найчастіше там зустрічаються слова «Геній», «Неймовірно» і «Яка ти Муся!!!!!!!!!!!!!!». Скажи, як ти досі не зламався?
— Так, коментувати себе одразу з чотирнадцяти щоденників непросто. Іноді не витримую, сам собі пишу каки і навіть правду, виражену в епітетах на Д, на М і на П. Потім сам себе баню за нестриманість. Недавно забанив одразу три своïх жіночих щоденники, Вітер Лепрозорію, Сніжинка і Сяйво Фекалій, дуже вже вони розперезались. Важко нині бути блогером, от що.
— Це точно. Розкажи трохи про себе. Скільки в тебе пальців на руках? Якого кольору крила? Тільки не бреши, що ти такий самий як усі.
— Ой, Маш, ти прямо як американський тест на алкоголь — скільки пальців у китайців, покажіть ваші крила… Ми ж з’ясували, пальців шістнадцять, як коней на Большому чи місяців зимою. А крило одне, як у всіх і в тебе. Ми ж, Машко, з тобою такі дельтаплани… (замріяно).
— (теж замріяно) Ну й наостанку, традиційне запитання від російськоï інтелігенціï — дві пляшки і три іриски чи навпаки?
— Не хочу більше про політику.
